Топ-10 найгірших наукових спеціальностей

Топ-10 найгірших наукових спеціальностей (Popular Science, 2009)

1. Випробувачі камери ізоляції Уявіть, що ви місяцями сидите у капсулі без вікон, без дверей, і не отримуєте жодної інформації з зовнішнього світу. Схоже на пекло? Проте в майбутньому астронавти, які літатимуть на далекі відстані у космос, муситимуть це витримувати. А поки що через подібне випробовування на Землі доводиться проходити інженерам-випробувачам із космічного центру НАСА. Вони відповідають за системи життєзабезпечення астронавтів і мають тестувати розроблене ними устаткування – без молока за шкідливість, до речі. Під час одного 91-денного тесту в лабораторії НАСА команда випробувачів переробляла власну сечу на питну воду 13 разів.

2. Забірники сперми тварин Часто дослідникам потрібна сперма тварин для різних цілей – для вивчення плідності або ж для штучного запліднення. Цінний білковий продукт у цьому випадку можна отримати трьома способами: вставити електричний зонд у ректальний отвір тварини, помітити пеніс у вагіну або ж стимулювати еякуляцію старомодним способом – мануально. Вибір залежить від виду тварини і низки обставин. Що ж у цьому страшного? Нічого, скажуть дослідники, якщо процедуру треба провести з маленькою собачкою, а ось зібрати сім’я у здоровенного племінного бика, відомого всім своїм гарячим норовом – то вже інше. Скажемо лише, що в житті майже кожного зоотехніка був момент, коли за секунди все життя проносилось перед очима.

3. Дослідники москітів у Бразилії Науковці, які вивчають проблему малярії, мають знати все про укуси безпосередніх переносників зарази – москітів. На жаль, на відміну від своїх африканських братів по крові, бразильські москіти не бажають потрапляти в традиційні пастки вчених. Нещасні дослідники мусять ловити їх на живця, тобто на себе. Вчені проводять по декілька годин на тиждень у болотах, слугуючи приманкою для ненажерливих комах. Дослідниця Хельге Цілер, справжній ветеран, розповідає, що якось їй пощастило піймати 500 москітів, правда, для цього вона витерпіла 3 000 укусів за 17 хвилин. Розплата також прийшла у вигляді малярійної лихоманки, що не покидала дослідницю два роки. Зазвичай для таких експериментів використовують свиней, та часто легше закачати власний рукав, ніж пройти усі бюрократичні процедури з оформлення піддослідної тварини.

4. Ботаніки, які вирощують рослину аморфофалос Не всі квіти мають райський аромат, який приваблює бджілок-медівниць. Коли на острові Борнео цвіте рослина аморфофалос, то людині, необізнаній з усіма тонкощами місцевої флори, може видатися, що десь неподалік уже дуже давно розкладається труп. Ця рослина заманює ласих до мертвечини комах, виплескуючи своєрідну пахучу бомбу з жерла своєї гігантської квітки. Можна лише поспівчувати вченим, котрі доглядають квітки у теплицях – у період цвітіння рослини вони заходять у приміщення в протигазах.

5. Експерти із запровадження метричної системи в США Відомо, що Америка все ще користується старою метричною системою і вимірює все у милях, фунтах і галонах. Метрична програма Національного інституту стандартів і технологій має справжні наполеонівські плани: «Приведемо Америку до світової метричної системи!» Найцікавіше в цьому те, що відповідний Федеральний акт метричних переведень було прийнято ще 1975 року, а зрушень у бік нової системи досі не видно. Адже всією громадою справ, пов’язаних із переведенням чималої Америки на нові метричні рейки, займаються всього двоє працівників. Не дивно, що вони не можуть переконати консервативну націю користуватися новою системою. Та й відповідальний за реалізацію програми не може порахувати свого зросту в метрах.

6. Експерти із запахів газів кишківника У компаніях, котрі виготовляють зубні пасти, обов’язково є посада експерта, який перевіряє запах із рота піддослідних до і після застосування засобу. Гастроентеролог доктор Левітт із Мінеаполіса перейшов на інший рівень, точніше, на інший бік. Він запросив двох добровольців нюхати гази, які виділяють його піддослідні. Лаборанти мусять занюхувати 100 контейнерів із людськими газами та градуювати їхню інтенсивність. Доктор Левітт на основі цих дослідів і хімічного аналізу газів виділив найнеприємніший за запахом компонент газів, які видає людина: сірководень.

7. Дослідники зразків стулу хворих на дизентерію На початку 80‑х років професори інституту Virginia Tech вивчали мікроб Clostridium difficile, котрий викликає діарею. Для цього вони зразок за зразком досліджували стул хворих на діарею. Врешті вчені, мабуть, настільки глибоко повірили, що їхній труд прекрасний, і він потрібен людям, що заснували компанію Techlab, котра виготовляє набори для аналізу стулу. Зараз на фірмі 40 працівників. 19 із них займаються тим, що відкривають контейнери із людськими екскрементами й аналізують їх, перевіряючи ефективність лабораторних наборів, виготовлених компанією.

8. Суперінтенданти зони підвищеної небезпеки Під час спалахів лихоманки Ебола чи сибірської язви по телевізору показують, як відважні вчені й лікарі одягають свої схожі на скафандри одежі й заходять у лабораторію четвертого рівня небезпеки, де вивчають страшні хвороботворні речовини. Та ці люди заходять сюди дуже рідко, за крайньої необхідності. На відміну від суперінтендантів, які регулярно миють там чаші Петрі з небезпечними рідинами, налаштовують обладнання, міняють лампи і фільтри. Небезпечні мікроби для них – буденність.

9. Люди, які вивчають фістули  Щоб встановити, як працюють внутрішні органи жуйних, ветеринари часто вставляють фістулу в перший відділ шлунка тварини, де мікроби перероблюють траву. Такі самі фістули використовують і з метою вивчення меню рогатої худоби та ролі ензимів у травленні. На боці у тварини роблять затичку, і щоб дістати фістулу, працівник має просто залізти рукою всередину. Приємно?

10. Дослідники реакції ядерного синтезу Реакція ядерного синтезу мусить забезпечити людство величезною кількістю енергії, яку не може продукувати жодне інше джерело. Проте ця реакція лишається позбавленою сенсу, поки вчені не навчаться витрачати на її запуск менше енергії, ніж вона потім буде давати. Деякі науковці присвятили 50 років життя дослідженню рентабельності реакції, а кінця-краю цьому не видно. Багато хто з цих учених відчуває себе середньовічним будівельником величезних соборів: усе життя минає у трудах, а результатами їх напруженої праці скористаються в найкращому разі правнуки.