Десять нерозв’язаних загадок Сонячної системи

Десять нерозв’язаних загадок Сонячної системи (universetoday.com)

1. Хмара Оорта. Чи існує хмара Оорта?  Хмара Оорта – найбільша загадка Сонячної системи. Люди ніколи не бачили цієї гіпотетичної ділянки Всесвіту, котра, згідно з теоріями, є місцем утворення комет із довгим періодом обертання. Вчені припускають, що хмара Оорта розташована на відстані від 50 тис. до 100 тис. а. о. від нашого Сонця. Її зовнішні кордони лежать на межі Сонячної системи, і мільярди тіл із хмари Оорта гравітаційно прив’язані до Сонця.

2. Аномалія апаратів «Піонер». Чому зонди «Піонер» відхиляються від курсу?  Космічні зонди «Піонер 10» і «Піонер 11» були запущені у 1972 та 1973 роках відповідно для дослідження зовнішніх кордонів Сонячної системи. Вчені НАСА помітили істотні відхилення апаратів від курсу, спричинені, вірогідно, дією гравітації Сонця. При більш докладному обчисленні прискорення апаратів виявили дуже слабку силу невідомої природи, що діяла на них. Одна із теорій пояснює це явище так: змінне інфрачервоне випромінювання навколо корпусів зондів могло спричинювати вихід фотонів переважно з одного боку зонда, даючи при цьому невеличкий поштовх у бік Сонця. Інші теорії ще більш несподівані, так що загадка лишається нерозгаданою.

3. Пояс Койпера. Чому пояс Койпера раптово закінчується?  Пояс Койпера – це величезне скупчення астероїдів у Сонячній системі за Нептуном, що утворює кільце навколо Сонця. Пояс Койпера складається з мільйонів кам’яних і металевих брил, у 200 разів масивніших за середній об’єкт із поясу астероїдів між Марсом і Юпітером. Якраз у поясі Койпера лежить карликова планета Плутон. Пояс Койпера – малодосліджена ділянка Сонячної системи: вчені чекають прибуття зонда НАСА «Нові горизонти» на Плутон лише на початку 2015 році. Тож питання, чому кількість об’єктів поясу Койпера раптово зменшується на відстані 50 а. о., залишається відкритим. Таке явище досить дивне, оскільки теоретично їх має тільки більшати далі від Сонця. Дехто пояснює це існуванням великої планети (Нібіру, або Планета Х), що притягує ці об’єкти до себе.

4. Космічний пил у кометах. Як космічний пил, що сформувався за високих температур, з’являється у кометній кризі?  Комети складаються із твердих часток і замерзлої рідини. Вони з’являються з поясу Койпера або із гіпотетичної хмари Оорта. Під час місії НАСА «Стардаст 2004» із комети Вайлд‑2 були взяті зразки речовини. Виявилось, що деякі часточки пилу із замороженого тіла комети сформувались за дуже високих температур. Звідки ці маленькі часточки, для утворення яких треба температура понад 1000 кельвінів, могли узятись, якщо комета прилетіла з поясу Койпера? Сонячна система, яка виникла із туманності 4,6 млн. років тому, під час остигання сформувала величезний диск. Зразки матерії з комети могли утворитись у центральних ділянках цього диску, біля молодого Сонця. Що відкинуло їх на далекі кордони нашої системи? Яким був цей механізм? Поки невідомо.

5. Температура сонячної корони. Чому сонячна атмосфера гарячіша за поверхню Сонця?  Над цією загадкою вчені б’ються не одне десятиліття. Ранні спектроскопічні дослідження виявили, що сонячна атмосфера, температура якої близько мільйона кельвінів, гарячіша за фотосферу, яка має температуру лише 6 тис. кельвінів. Здається, що усі закони фізики тут порушені. Адже, якщо ви увімкнете електричну лампочку, то повітря навколо лампочки не буде гарячішим за її спіраль. Наковці вважають, що механізм коронарного розжарювання може бути результатом поєднання магнітних сил в атмосфері Сонця. У свою чергу відповідальними за цей механізм можуть бути або наноспалахи, або хвилі розжарювання. Можливо, два чинники спрацьовують разом.

6. Атмосфера Титана. Чому в Титана є щільна азотна атмосфера?  Титан, один із місяців Сатурна, – це єдина планета-супутник у Сонячній системі зі щільною атмосферою. Титан, на 80% масивніший за наш Місяць, другий за величиною супутник у Сонячній системі (найбільший – Ганімед, супутник Юпітера). Атмосфера Титана лише наполовину щільніша за земну і складається переважно з азоту (95%). Азот приблизно у такій же кількості є і в земній атмосфері (78% об’єму). То звідки ж узявся весь цей азот на Землі й на Титані? Ось це і є загадкою.

7. Нахил Урана. Чому Уран обертається на боці?  Дивна планета Уран: у той час як більшість планет Сонячної системи обертаються навколо своєї осі у більш-менш вертикальному положенні, Уран лежить на боці з нахилом осі на 98 градусів. Це означає, що на дуже довгий період часу (приблизно 42 роки) його північний та південний по черзі полюси дивляться на Сонце. Дехто з учених пояснює це тим, що Уран колись «збив з курсу» якийсь дуже великий космічний об’єкт. Інші ж вважають це явище результатом дії гравітаційних сил Юпітера та Сатурна.

8. Тунгуський метеорит. Що спричинило вибух на Тунгусці?  У 1908 році Сонячна система скинула на нас якесь тіло, про природу якого ми нічого не знаємо. Очевидці говорять про яскраве сяйво, яке було видно у різних частинах світу. На місці інциденту площею 2000 км² було повалено як сірники 80 млн. дерев, величезні площі вигоріли, та кратера від удару метеорита об Землю так і не знайшли. Вчені ще й досі губляться у здогадках, висуваючи неймовірні припущення – від падіння комети чи астероїда до аварії міжзоряного корабля.

9. Загадки Марса. Чому півкулі Марса настільки разюче відрізняються одна від одної?  Північна півкуля червоної планети – це переважно низини, тим часом як південна півкуля – це суцільні кратери й гірські пасма. Дослідники з інституту Кальтех підрахували, що величезне космічне тіло розмірами від 1600 до 2700 км у діаметрі могло б утворити низини північної півкулі, «стерши» гори. Ще однією загадкою Марса є таємниче зникнення дослідних апаратів, які направляли на планету. Шокує статистика: вона свідчить, що близько двох третин дослідних експедицій зазнали провалу внаслідок зникнення апаратів, роботів і зондів, спрямованих на Марс.

10. Різниця температур на полюсах Сонця. Чому південний полюс Сонця холодніший за північний?  Близько 17 років сонячний зонд «Уліс» надсилав на Землю відомості про Сонце. Завдяки цій місії ми знаємо, що південний полюс Сонця на 80 тис. кельвінів холодніший за північний. «Уліс» зміг виміряти сонячну температуру, взявши проби іонів кисню із сонячного вітру на відстані 300 млн. км над північним та південним полюсами зірки. Науковці вважають, що, можливо, полюси різняться за своєю структурою, і це спричиняє таку температурну відмінність.