12 країн, котрі можуть володіти біологічною зброєю
Біологічна зброя належить до зброї масового знищення. Нині кілька десятків кран світу володіють таким арсеналом, якого вистачило б, щоб знищити усе живе на планеті.
З давніх-давен людство потерпало від різних захворювань, які набували характеру епідемій і забирали тисячі життів. На жаль, упродовж сторіч був винайдений спосіб не лише лікувати, але й використовувати пошесть як зброю. Історичні факти свідчать, що трупи померлих від чуми вкидали за міські мури, таким чином намагаючись заразити місцевих мешканців. Наприклад, у 1346 – 47 рр. монголо-татари здобули перемогу над генуезцями й заволоділи містом Кафа (нині Феодосія). Історики вважають, що це стало початком однієї з пандемій чуми в Європі, яка забрала 25 млн. життів.
До біологічної зброї належать патогенні (здатні викликати хворобу) мікроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності (токсини), заражені тварини та засоби їх доставки. Найбільш поширеними видами на сьогодні є бактерії, рікетсії, віруси, токсини та грибки.
Першою спробою людства взяти у жорсткі правові рамки використання біологічної зброї стало підписання 1925 року Женевської конвенції, яка забороняла використання біозброї під час воєнних дій. Дві країни не приєднались до неї – Японія та США.
Лише у 1972 році урядами 22 держав було ратифіковано новий договір, що отримав назву Конвенція щодо біологічної і токсичної зброї. Він набув чинності у1975 році. Конвенція забороняла розробку, виробництво, зберігання та придбання біологічних агентів, котрі можуть бути використані як зброя, та власне біологічної зброї. Нині до конвенції приєдналися 143 країни. Кожні 5 років угоду переглядають; останній раз це відбулося 2006 року.
Міжнародне жіноче об’єднання за мир і свободу (The Women’s International League for Peace and Freedom, WILPF) на своєму сайті опублікувало список країн, які, найімовірніше, володіють біологічною зброєю.
12 країн, котрі можуть володіти біологічною зброєю (WILPF)
1. РосіяСРСР, а потім Росія з 1972 до 1992 року працювали над програмою розробки біологічної зброї. Однак у квітні 1992 Борис Єльцин у рамках міжнародних домовленостей обмежив цю програму. Росія зобов’язалася скоротити штат працівників до 50%, надати інформацію ООН щодо видів біологічної зброї, над якими працювали російські вчені, закрити розробку нових мутантних біологічних штамів та експерименти з їх використанням. Виявилося, що за довгі роки існування програми з розробки біологічної зброї науковці встигли попрацювати над перспективами використання: ботулотоксину, сибірки, бруцельозу, чуми, туляремії, черевного тифу, Ку-лихоманки. Іноземні експерти стверджують, що результатом експериментів російських учених стала розробка генетично модифікованого збудника чуми.
2. ІракУ 80‑х роках Ірак використовував біологічну зброю проти Ірану. Це дало підстави вважати країну небезпечною через загрозу використання збудників сибірки, ботулізму, бруцельозу, туляремії та газової гангрени. США, розпочавши останню війну проти країни, використало як привід до вторгнення саме цей аргумент. Біологічної зброї на території країни досі не знайшли.
3. СШАФормально з 1970 року США не веде розробок і наукових досліджень у галузі біологічної зброї. Проте закон країни дозволяє використання цієї небезпечної зброї у випадку захисту країни. Нагадаємо, що корінне населення США постраждало саме від використання європейцями біозброї – численність індіанців вдвічі скоротилася через епідемію віспи. У 1767 році сер Джері Амгерст, британський генерал, використав заражені ковдри, аби знищити те корінне населення, що допомагало французам.
4. ВеликобританіяВеликобританія у 1942 році провела експеримент щодо воєнного використання збудника сибірки на острові поблизу узбережжя Шотландії. Мішенню стали вівці. Острів виявився настільки зараженим, що через 15 років його довелося випалювати напалмом. У 60‑х роках уряд країни завершив будь-які програми розробки біозброї. Однак у світової громадськості впевненості про непричетність британців до створення біологічної зброї масового ураження немає і досі.
5. КитайКитай приєднався до Конвенції у 1984 році. На початку 80‑х у країні активно тривала розробка біозброї. Останні події, що стосуються виникнення атипової пневмонії та пташиного грипу, неодноразово кидали тінь саме на цю країну.
6. ЄгипетЄгипет, як і низка інших держав, підписав Конвенцію, однак не ратифікував її. До середини 60‑х років минулого століття тут працювала урядова програма вивчення біологічної зброї. В країні є кілька військових мікробіологічних лабораторій, що дає підстави говорити про можливість створення небезпечних штамів.
7. ІранКраїна є членом Конвенції з 1973 року. На її території проводять легітимні біомедичні наукові дослідження. Однак високий потенціал держави щодо можливості розробляти і зберігати біологічну зброю ставить її в один ряд із країнами, де найвища вірогідність існування цього виду зброї масового ураження.
8. СиріяСирія підписала Конвенцію, але уряд країни так її й не ратифікував. У двох країн (Ізраїль та США) є серйозні аргументи на користь того, що Сирія таки має біологічну зброю.
9. ІзраїльЦя держава не приєдналася до Конвенції. Національна програма із розробки біологічної зброї лишається невідомою. Однак, враховуючи тісну співпрацю уряду Ізраїлю з США, а раніше – з СРСР, експерти називають такі види біозброї, якими, найімовірніше, володіє країна: сибірка, ботулотоксин, туляремія, чума, Ку-лихоманка, венеціанський кінський енцефаліт.
10. ЛівіяНемає доведених даних про розробку біологічної зброї цією країною. Однак Лівія перебуває в активному науковому пошуку в цій галузі. До Конвенції приєдналася 1972 року. Неодноразово опинялась у центрі світової уваги, не допускаючи експертів ООН до інспекції.
11. Північна КореяЧлен Конвенції з 1987 року. На початку 1960‑х Північна Корея розпочала програму розробки біологічної зброї. Нині триває наукова робота зі збудниками сибірки, холери та бубонної чуми. Є відомості про проведення експериментів із зараженням цими збудниками на території островів.
12. TaйваньКраїна володіє як біологічною, так і хімічною зброєю. Уряд спростовує таку інформацію, але є переконливі дані, що Тайвань веде активну наукову діяльність у цій галузі. Країна має великий науковий потенціал і розвинену мережу мікробіологічних лабораторій, персонал, що пройшов навчання у США та Західній Європі. Тайвань є однією з передових країн за розвитком біотехнологій. До Конвенції приєдналася 1973 року.
