10 книг, які англійцям не по зубах

Англійський продюсер, автор трьох телешоу Ричард Вілсон (Richard Wilson) ділиться на сторінках The Times своїми літературними вподобаннями. А точніше, антипатіями. Вілсон уклав рейтинг книг, які, на його думку, взагалі не варті витраченого часу.

Представлені книги найчастіше вважаються обов’язковими до читання і входять як не до шкільної, то до університетської програми. Однак скільки людей, гортаючи сотні сторінок, таки наважуються визнати: не сподобалось. Якщо читати тільки книги з цього списку, може розвинутися відраза до читання як такого, пише The Times.

Додамо від себе: якщо ж ви таки наважились ознайомитися з представленими творами і визнали їх чудовими – поспівчувайте Вілсону і тим обділеним, які послухали його порад.

10 найнудніших книг (The Times, 2008)
	1.Джейн Остін «Гордість та упередження» Автор списку героїчно взявся до прочитання роману, але мусив здатися вже на п’ятдесятій сторінці тексту. Мова героїв надто штучна й незрозуміла навіть для англійця! А весь сюжет книги крутиться навколо уміння вдавати із себе когось, ким ти не є, і триматися на людях. А у реченнях Остін так важко знайти дієслово!
	2. Гомер «Іліада» Вважати себе інтелігентною і культурною людиною, проте не читали «Іліади»? Встидайтесь! Сама думка про це обурює! Хоча автор рейтингу вважає, що це одна з найнудніших книг у світі. І жанр епічної поеми, і складний для сприйняття гекзаметр, і велика кількість героїв – усе не вгодило Вілсону. Сюжетт, вважає він, можна було викласти коротше – з’ясування стосунків між Ахіллом та Гектором.
	3. Лев Толстой «Війна і мир» Не подужав – забагато букв. Хто, як відомо, сестра таланту? Отож-то.
	4. Наомі Вульф «Міф про вроду» Як же важко жити жінці під вічним тягарем стереотипів про красу й намагатися відповідати цим міфічним канонам! Книга ще й про те, як складно дотримуватись дієт. А ще… Можливо, краще зрозуміти важку жіночу долю, почитавши інші книги?
	5. Хантер Томпсон «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» Книгу про походеньки двох пияків і наркоманів під соусом «пошуку американської мрії» свого часу вирішили опублікувати, таким чином поклавши початок гонзо-журналістиці. Репортер нібито виступає у ролі безпосереднього учасника подій, проте надто перебільшує свої досягнення, ще й постійно вживає брудну лайку.
	6. Люк Райнгарт «Гравець» Схиблений психіатр, який вирішив робити все так, як вкаже доля. Долю ж він довірив ігровому кубику. Коротко про сюжет: гравець кидає гральні кості та здійснює злочин відповідно до числа, котре випало. Він заздалегідь визначив відповідний до кожного числа злочин. «Випаде шість – зґвалтувати сусідку згори». А чому б не так: «Випаде шість – піти випити чаю». Наскільки все було б простіше!
	7. Марсель Пруст «У пошуках втраченого часу» Новела, що складається із 7 частин, – виражено автобіографічний твір. Так, ми пам’ятаємо – він умочив печиво «Мадлен» у чай, і смак викликав потік щасливих спогадів про дитинство і про тітоньку, яка пригощала його солодощами… Хочете пригадати дитинство? Згадуйте, розглядаючи фотокартки! Пруст досліджує питання простору, часу, пам’яті. Забагато філософії та спогадів.
	8. Ернест Гемінґвей «По кому подзвін?» Стиль Гемінґвея спочатку вражає. Сухі короткі речення, де практично немає дієприслівників та дієприкметників, після перевантажених деталями кілометрових речень Діккенса та Остін приємно милують око. Але не поспішайте радіти. Чим далі ви читаєте, тим більше відчуваєте нудьгу. Бо скажіть, що ще відчувати, читаючи автора, захопленого понад усе зброєю, рибалкою та коридою?
	9. Дж. Р. Р. Толкієн «Володар перснів» На думку Вілсона, ця книга – своєрідний індикатор особистості. Щойно спитавши нового знайомого, чи читав він «Володаря перснів», можна дізнатися, по дорозі вам із цим мрійником чи ні. Наприклад, якщо Толкієн успішно прочитаний, ваш новий знайомий скоріше за все буде у захваті від рольових ігор, слухатиме фолк та етно-музику, захоплюватиметься фільмом «Дюна». Власне, кожен сам вибирає світ, в якому жити, тож подумайте двічі: реальність чи фантазія?
	10. Джеймс Джойс «Улісс» Хто хоча б раз не намагався прочитати цей твір зі шкільної програми? А хто дочитав до кінця? А кому сподобалось? Вілсон переконаний, що на кожне наступне питання ствердну відповідь даватимуть усе менше й менше людей. Це тому, вважає він, що книга має утримувати увагу читача до останньої сторінки, а «Улісс» розпорошує її з кожним абзацом.