10 дивних психічних феноменів

10 дивних психічних феноменів (listverse.com)

Парамнезія з помилковим сприйняттям просторуОписаний чеським лікарем Арнольдом Піком на початку ХХ ст. синдром характеризується порушенням сприйняття місця пацієнтом. Так, хворі розуміють час, обставини події, а от місце, де події відбуваються, сприймають як копію знайомих їм раніше місць. Наприклад, пацієнт лікарні у Бостоні цілком добре орієнтувався у своєму стані, знав, як його звати, імена лікарів, який нині день і час, а своє місце розташування визначав як лікарня у Нью-Джерсі. Синдром характерний для людей із хворобою Альцгеймера.

Синдром КотараСерйозний психічний розлад, що супроводжується ідеями заперечення світу, самозаперечення. Хворі можуть вважати, що все навколо мертве, вони вже давно померли і нині розкладаються. Можуть висловлювати думки, що саме вони отруїли світ свої подихом чи заразили людство СНІДом і сифілісом. Наприклад, у 1990 році пацієнт, якого виписали з лікарні Единбурга, разом з матір’ю вирушив до Африки; він вважав, що помер від септицемії й потрапив до пекла (що цілком підтверджувала спека на континенті). Вперше синдром Капгра описаний французьким невропатологом у 1880 році.

Синдром ФреголіЦей феномен отримав назву «ілюзії позитивного двійника». Люди, що потерпають від цього синдрому, в незнайомцях бачать знайому людину, впізнають її та вірять, що ця людина щоразу може перевтілитись у якусь іншу. Назву отримав від прізвища відомого італійського актора театру, котрий уславився вмінням швидко змінювати персонажів та перевтілюватися. Типовий приклад – страждання молодої 24-річної жінки, яка вважали, що її всюди переслідують двоє акторів театру.

Синдром КапграЦей синдром, вперше описаний французьким психіатром Жозефом Капгра, має ще назву «ілюзія негативного двійника». Він часто є проявом шизофренії. Люди, які потерпають від цього синдрому, вірять, що хтось із їхнього оточення чи навіть вони самі замінені на дуже схожого двійника. Причому всі погані вчинки, які скоїли самі, приписують діям свого «двійника». Як приклад – випадок 74-літньої жінки, яка раптом побачила у своєму чоловікові двійника, закрилась у спальні й чинила спротив поліцейському, що приїхав забрати її дот лікарні. Усіх решту членів родини жінка впізнавала.

Єрусалимський синдромЦей синдром дослідили та описали палестинські лікарі. Він буває у паломників і туристів незалежно від того, до якої конфесії вони належать. Існує три типи цього синдрому. Перший виявляється у тих, хто має психічні порушення. Саме тому вони їдуть до Єрусалиму, бо вважають себе або Месією, або іншою релігійною фігурою. Другий тип буває у людей, що приїздять в організованих групах. Часто їх переслідують галюцинації. До вияву синдрому жодних відхилень у них не було. Третій тип синдрому подібний до другого. Він спостерігається у цілком психічно здорових людей, які у Єрусалимі раптом починають відчувати тривогу.

Синдром СтендаляСиндром Стендаля виявляється у місцях, де є багато мистецьких об’єктів. У хворого починається прискорене серцебиття, запаморочення, він бачить галюцинації. Назву синдром Стендаля отримав завдяки книзі «Неаполь і Флоренція: подорож із Мілана до Реджіо», де письменник описав свої відчуття під час візиту до до Флоренції 1817 р. Незважаючи на велику кількість зафіксованих нападів у людей, що відвідували флорентійську галерею Уффіці, синдром був описаний лише у 1979 році італійським психіатром Грацієллою Магеріні, котра досліджувала й описала понад 100 однакових випадків серед туристів у Флоренції. Вперше діагноз був поставлений у 1982 році. Також цей феномен часто використовують для опису реакції слухачів на музику періоду романтизму.

Паризький синдромЩорічно до Парижа приїздить близько мільйона японських туристів, і у десятків з них розвивається цей феномен. Пояснити його можна глибоким розчаруванням від того, що бачене у фільмах і прочитане у книгах про «місто кохання» аж ніяк не відповідає реаліям сучасного мегаполіса. До речі, у Японії Париж вважається «містом мрії», а всі мешканці – привітними та елегантними. Не додають очок і недоброзичливе ставлення останніх до туристів та їхній подекуди далеко не зразковий вигляд. Справи із психічними порушеннями на тлі таких візитів зайшли настільки далеко, що японське консульство 24 години в режимі цілковитої готовності чекає на «нових жертв». Цей синдром є гострою формою «культурного шоку».

Синдром ДіогенаЯк відомо, давньогрецький філософ Діоген вів аскетичне життя у діжці, проповідуючи ідеї відсторонення від мирського життя. Синдром характеризує відсторонення людини від щоденних власних потреб (навіть у гігієні), аскетичний спосіб життя та хворобливу пристрасть до накопичення. Так, так! Якщо ви зараз згадали про людей статечного віку, то ви влучили у десятку! Адже саме у них виникає описаний синдром – його появу спричинюють вікові зміни у нервовій системі.

Лімський синдромЗлочинці, котрі тримають заручників, починають піклуватися про них і симпатизувати їм. Наводимо одразу приклад, від якого, власне, цей феномен і взяв свою назву. Ліма (Перу), 17 грудня 1996 року – 22 квітня 1997 року. Саме стільки тривало захоплення членами МРТА (Tupac Amaru Revolutionary Movement) посольства Японії. Захоплення відбулось під час балу в посольстві, на якому були присутні високопоставлені особи та військові. Та вже за кілька днів більшість заручників були звільнені: серед них опинився і майбутній президент Перу та чинного на той час президента. Місяці невдалих переговорів передували операції зі звільнення посольства від терористів. Під час операції один заручник все ж загинув.

Стокгольмський синдромМабуть, про такий феномен ви чували. Йдеться про виникнення симпатії жертви до свого викрадача, грабіжника, ґвалтівника, інакшими словами – злодія. До речі, цей феномен ви могли спостерігати неодноразово. На жаль, ним і пояснюється відносини у родинах, де жінку б’є чоловік або ж де батьки знущаються з дітей. Названий цей синдром так, бо вперше описаний після подій у Стокгольмі. У 1973 році грабіжники захопили банк разом із його співробітниками і протримали їх у заручниках з 23 до 28 серпня. Після свого звільнення заручники відмовилися свідчити проти своїх поневолювачів і навіть відчували симпатію до них. Один із учасників пограбування потім одружився з однією із заручниць. Інший яскравий прояв цього синдрому вже спостерігали у 1974 році. Патті Гірст (Patty Hearst), дочка мільйонера, не лише співчувала своїм викрадачам, але й разом з ними взяла участь у пограбуванні.