Визначні винахідники і відкриття у фармакології (частина І)

Визначні винахідники і відкриття у фармакології. Частина І (Pharmacological Reviews)

Томас Рентон Елліот (Thomas Renton Elliott)Передача нервового імпульсу Учений розробив теорію, базову для сучасної фізіології. Томас Рентон Елліот показав, що саме завдяки нейромедіаторам відбувається передача імпульсу від нервової системи до органів. Ключовий експеримент науковець провів у 1901 році, стимулюючи м’язову тканину адреналіном і норадреналіном. Після цього він вперше припустив існування нейротрансмітерів у нервово‑м’язових синапсах, завдяки яким відбувається передача нервового імпульсу до м’яза. Ця концепція отримала розвиток і підтвердження у працях наступників.

Генрі Дейл та Отто Леві (Henry Dale and Otto Loewi)Нейромедіатори, передача нервових імпульсів У 1936 році вченим присудили Нобелівську премію «За відкриття, пов’язані з хімічною передачею нервових імпульсів». Хоча вчені не працювали пліч-о-пліч, однак незалежно один від одного довели значення нейромедіаторів у передачі нервових імпульсів. Робота Генрі Дейла стосувалася вивчення впливу катехоламінів (адреналіну, норадреналіну) та ацетилхоліну. Отто Леві довів теорію про виділення ацетилхоліну у відповідь на стимуляцію парасимпатичної нервової системи.

Даніель Бове (Daniel Bovet) Синтетичні сполуки, що блокують дію деяких речовин організму Лише 1957 року вчений отримав визнання Нобелівського комітету за свій величезний внесок у розвиток не лише фізіології, фармакології та експериментальної медицини, а й у розвиток медицини в цілому. Йому була присуджена премія «За відкриття, що стосуються синтетичних сполук, котрі блокують дію деяких речовин організму, та за виявлення їхньої дії на судинну систему і м’язи». У 1970‑х роках працював над розробкою антагоністів гестаміну – нині всім відомі протиалергічні засоби.

Ульф фон Ейлер, Джуліус Аксельрод і Бернард Кац (Ulf von Euler, Julius Axelrod, Bernard Katz)Можливість лікування депресії, збудження, гіпертензії, паркінсонізму, хвороби Альцгеймера, міастенії Ульф фон Ейлер довів ключову роль норадреналіну як медіатора симпатичної нервової системи. Джуліусу Аксельроду належать важливі відкриття в галузі знеболювальних, механізму порушення нейрометаболізму при шизофренії. Праці цих учених, а також Бернарда Каца остаточно спростували теорію електричної передачі імпульсу і довели головну роль нейромедіаторів. Науковці визначили і вивчили основні нейромедіатори, механізм їхньої дії та інактивації. Завдяки працям фон Ейлера, Аксельрода і Каца стало можливим лікувати такі хвороби і стани, як депресія, збудження, гіпертензія, паркінсонізм, хвороба Альцгеймера, міастенія. У 1970 році вчені отримали Нобелівську премію «За відкриття, що стосуються гуморальних передавачів у нервових закінченнях і механізмів їхнього зберігання, виділення й інактивації».

Арвід Карлсон (Arvid Carlsson) Антидепресанти Карлсон присвятив свою діяльність вивченню «мозкового» катехоламіну – допаміну. Він отримав синтетичний аналог цієї речовини, що дозволило створити цілу низку відомих нині антидепресантів. Вченого у 2000 році нагороджено Нобелівською премією «За відкриття факту, що допамін відіграє роль нейромедіатора і необхідний для контролю рухових функцій людини».

Джеймс Блек, Гертруда Елайон і Джордж Гітчінс (James Black, GertrudeElion,GeorgeHitchings)Можливість боротися з лейкемією, подагрою, бактеріальними та вірусними інфекціями, а також проводити пересадку органів Ідея необхідності об’єднати знання фізіології та фармакології, щоб виробити ефективні підходи до медикаментозного лікування, спала на думку Джеймсу Блеку ще в 50-ті роки. Вчений докладно вивчив механізм роботи рецепторів на поверхні серця та судин і в результаті запропонував комплексний підхід до лікування серцево-судинних захворювань. Гертруда Елайон і Гітчінгс висунули припущення про пригнічувальну дію деяких речовин на мікроорганізми та новоутворення, що дозволило лікувати бактеріально уражені ділянки. Крім того, Елайон займалась ще й вивченням структур РНК і ДНК. Завдяки працям цих науковців сьогодні можливо боротися з лейкемією, подагрою, бактеріальними та вірусними інфекціями, а також проводити пересадку органів. У 1988 році колектив учених отримав Нобелівську премію за ««За відкриття важливих принципів лікарської терапії».

Герхард Домак (Gerhard Domagk)Антибактеріальні властивості протонзилу Протонзил – перший сульфаніламідний препарат, який почали використовувати у лікуванні бактеріальних уражень. На той час препарати на основі протонзилу були першими ефективними антибактеріальними ліками. Вони дозволяли боротися проти такої важкої й раніше невиліковної хвороби як сепсис. Сам основоположник ери антибіотиків Олександр Флемінг казав: «Якби не було протонзилу, не було б і пеніциліну», – підкреслюючи важливість внеску Домака в клінічну фармакологію. У 1939 році вченому присудили Нобелівську премію «За відкриття антибактеріального ефекту пронтозилу».

Поль Ерліх (Paul Ehrlich)Основи хіміотерапії, ліки проти сифілісу, дослідження малярії, імунітету Цей учений заклав важливі основи хіміотерапії, висловивши припущення, що деякі речовини можуть діяти вибірково на той чи інший збудник (так звана «ідея чарівної кулі»). Працюючи з метиленовою синькою (барвник), він помітив, що вона фарбувала малярійного плазмодія, а отже, проникала всередину. Довести ефективність застосування барвника при лікуванні малярії вченому не вдалося, бо тоді було неможливим відтворити захворювання на моделі з тваринами. Надалі вчений зосередив свою увагу на пошуку ліків проти сифілісу (на той час чи не найпоширенішого інфекційного захворювання). Ним було відкрито згубну дію миш’яку на бліду трепонему – збудника сифілісу. Отриманий ученим препарат отримав назву сальвасаран. Працював Ерліх і над терапевтичним застосуванням дифтерійного антитоксину. У 1908 році він разом з Іллею Мечніковим отримав Нобелівську премію «За праці про імунітет».

Олександр Флемінг, Сесіль Пейн, Гарольд Рейстрік, Ернст Чейн, Говард Флоурі (Alexander Fleming, Cecil Paine, Harold Raistrick, Ernst Chain, Howard Florey)Антибіотики, зокрема пеніцилін Перелічені науковці доклали величезних зусиль до вивчення та застосуванні першого відомого світові антибіотика у лікуванні найрізноманітніших інфекційних хвороб. Звичайно, найбільша шана має бути віддана Флемінгу, який і відкрив цей важливий препарат. Він показав його ефективність проти захворювань, котрі викликані стрептококом, пневмококом, менінгококом, гонококом та дифтерійною паличкою. Додайте до цього важливість такого відкриття у воєнні та повоєнні роки. Нобелівський комітет не став довго чекати і нагородив авторів у 1945 році за «Пеніцилін та його лікувальні властивості у терапії інфекційних хвороб».

Зельман Ваксман (Selman Waksman)Стрептоміцин, перший ефективний антибіотик проти туберкульозу Минуло кілька десятиліть після відкриття першого антибіотика, перш ніж вченим вдалося відкрити препарат, ефективний проти мікобактерії туберкульозу. Стрептоміцин застосовують у протитуберкульозній терапії і нині. Препарат входить до п’яти найефективніших протитуберкульозних ліків. У дострептоміцинову добу сухоти забирали мільйони життів по всьому світу. У 1952 році Нобелівський комітет нагородив Зелмана Ваксмана «За відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».