Топ-10 найвидатніших філософських творів усіх часів

Топ-10 найвидатніших філософських творів усіх часів (alternativereel.com)

1. Федір Достоєвський «Брати Карамазови» (1880) Останній роман Достоєвського став, по суті, кульмінацією його життя і творчості. Автора розмірковує над головними питаннями існування: сутність людини та її природа.

2. Лев Толстой «Війна і мир» (1869) Окрім опису подій війни 1812 року, на тлі якої й відбуваються події, Лев Толстой висловлює власне бачення ідей ненасильницького спротиву, ролі окремої особистості в історії, християнської моралі.

3. Марсель Пруст «У пошуках втраченого часу» (1931) Визначний письменник ХХ століття француз Марсель Пруст писав грандіозний цикл у семи частинах «У пошуках втраченого часу» протягом усього життя. Він став засновником цілого напряму літератури – модернізму. Свої твори Пруст розглядав як інструмент вивчення того, як людська свідомість будує реальність. Реальність кожної окремої людини формується не лінійно, а через емоційні сплески пам’яті, вважав автор.

4. Герман Мелвілл «Мобі Дік» (1851) Американський письменник-романтик Мелвілл у поетичних образах доводить ірраціоналізм соціальних відносин. Він малює фантастичну похмуру дійсність, де панує таємничий білий кит Мобі Дік, котрого ніхто не бачив, але який доводить своє існування «результатами своїх дій». Роман базується на власному досвіді письменника й містить елементи сарказму і сатири.

5. Герман Гессе «Степовий вовк» (1927) Німецько-швейцарський письменник та художник, лауреат Нобелівської премії показав суперечливість особистості героя роману. Він ненавидить міщанство, але не може звільнитись від нього у своєму житті. «Вічність – це всього-на-всього мить, якої тільки й вистачає на жарт».

6. Жан-Поль Сартр «Нудота» (1938) Найвпливовіший мислитель сучасності, філософ, драматург та письменник. У своєму першому романі «Нудота» Сартр зосереджується на уяві, емоціях та природі особистості, показує глибинну відрази до буржуазного суспільства. Герой роману, який в житті нічого не писав, у кінці збирається написати власну книжку. «Так. Книжку. Спочатку, звісно, буде нудна, втомлива праця, яка не звільнить мене ні від існування, ні од відчуття, що я існую. Але настане така мить, коли книжку буде завершено, все буде позаду, і тоді трохи ясного світла проллється на моє минуле. І, може, в цьому світлі я дивитимусь на своє життя без відрази й огиди… і в минулому – лише в минулому – я прийму себе як блудного сина».

7. Альбер Камю «Падіння» (1956) Французький письменник Альбер Камю не вважав себе ні філософом, ні прибічником екзистенціалізму. Проте саме ідеї екзистенціалізму вплинули на нього найбільше. «Я маю розкрити тобі велику таємницю, мій друже. Не чекай Страшного суду – він відбувається щодня».

8. Айн Ренд «Атлант розправив плечі» (1957) Айн Ренд, справжнє ім’я якої Аліса Розенбаум, стала засновницею філософії об’єктивізму, що базується на принципах розуму, індивідуалізму, розумного егоїзму. У 1991 році бібліотека Конгресу США провела дослідження і назвала роман найпопулярнішою книгою в країні після Біблії. «присягаюся своїм життям і любов’ю до нього, що ніколи не житиму заради іншої людини і ніколи не попрошу і не змушу іншу людину жити заради мене».

9. Роберт Музіль «Людина без властивостей» (1942) «Людина без властивостей» – незавершений роман австрійського письменника-есеїста, котрий приніс йому світову славу. Це докладний портрет людини, великого міста й цілої епохи – констатація розпаду великої Австро-Угорської імперії, яку автор ототожнював із кризою європейської цивілізації. Дотепні відступи у романі письменника-інтелектуала сприяли популярності роману.

10. Роберт Пірсіг «Дзен і мистецтво догляду за мотоциклом» (1974) «Єдиний мотоцикл, який варто ремонтувати, це ви», – так писав легендарний американський письменник-бітник, відлюдник, дзен-буддист Роберт Пірсіг. Книга, яку написав колишній укладач технічної літератури, стала культовою, а її автор – духовним лідером цілого покоління. «Ви б ніколи не присвятили своє життя тому, в чому абсолютно переконані. Ніхто не буде захоплено волати, що завтра зійде сонце. Коли люди є фанатичними прибічниками політичних та релігійних учень або ж догм і цілей, це тому, що вони не впевнені у цих цілях і догмах».