Існує безліч теорій походження життя на Землі: теологічна, космічна, наукова, кожна з яких включає декілька концепцій і десятки гіпотез. Але об’єднує ці теорії незначний вік людського роду. Так, теологи говорять про те, що Бог створив життя на планеті не більше 10 тис. років тому. Вчені приводять незаперечні факти існування людини ще 250 – 400 тис. років тому. Але є такі дивовижні знахідки, які ставлять у глухий кут вчених і зазіхають на істинність Біблії. Вигадка, підробка або реальні свідки минулого — так чи інакше знайдені артефакти ставлять безліч питань, на які поки що не знайдені остаточні відповіді.
Саме такі артефакти і потрапили в рейтинг 10 найбільш дивних знахідок, укладений журналістами сайту about.com.
Гофровані сфери або Сфери з Клерксдорпу Ось уже кілька десятиліть шахтарі з ПАР знаходять гофровані кулі — сферичні або дископодібні об’єкти діаметром у декілька сантиметрів з поздовжніми насічками. Сфери ці знаходять у відкладеннях пірофіліту (один з найбільш м’яких матеріалів) поблизу міста Клерксдорп (Північно-Західна провінція ПАР). Сфери бувають двох видів: одні цільні, з твердого блакитного металу з білими цяточками, інші порожні, з губчастим наповненням білого кольору.
Скеля, в якій знаходять сфери, утворилася близько 3 мільярдів років назад. Те, що артефакти мають незвичайну форму і складаються ніби зі сплавів, і наштовхнуло археологів на думку, що кулі були створені розумними істотами. Але така гіпотеза повністю спростовує наукову теорію появи і еволюції людини. Скептики наголошують, що кулі мають природне походження, але питання залишається відкритим.
Камені Дропа У 1938 році археологічна експедиція доктора Чі Пу Тей, що проводила розкопки в горах Баян-Кара-Ула в Китаї, зробила приголомшливе відкриття в печерах, що зберегли сліди якоїсь давньої цивілізації. На підлозі печери, вкриті шаром вікового пилу, були знайдені сотні кам’яних дисків. Діаметром вони були близько 23 см, а в центрі кожного був круглий отвір, від якого спіраллю розходилась гравіровка. Ці диски нагадали археологам стародавні пластинки для грамофона, створені близько 10 — 12 тисяч років тому. У 50-ті ці диски вивчав інший китайський вчений Цум Розум Нуй, йому навіть вдалось розшифрувати частину письмен, де розповідається історія про падіння літаючої тарілки народу Дропа на території Китаю.
Історія про камені Дропа отримала світового розголосу: в 60‑і — 70‑і роки про них розповідали всі газети світу, додаючи все нові і нові подробиці. Журналісти повідомляли китайські легенди про стародавній народ, який жив у горах Байа-Кара-Ула, представниками якого були маленькі люди, які прийшли з неба — зірки Сіріус, приблизно 12 000 років тому. Що цікаво, у цій місцевості дійсно жили люди невеликого зросту. Правда це чи вигадка достеменно невідомо, так як камені Дропа безслідно зникли, як і фігуранти тієї історії.
Камені Іки Камені Іки представляють собою темні камені з вигравійованими на них зображеннями, нібито знайдені в перуанській провінції Іка. За твердженнями деяких дослідників та публіцистів, мають давнє походження. Справжність каменів Іки не визнається науковим співтовариством. Історія свідчить, що цю колекцію зібрав хірург Хав’єр Кабрера. Камені представляють собою оброблений андезит, вулканічну гірську породу. На цих каменях вирізані гравюри, які в основному містять еротичні сцени, широко поширені в культурі народів Анд.
Також на каміння нанесені сюжети з пересадки органів, спостереження небесних тіл, полювання, життя тварин тощо. Але найдивовижніші гравюри зображують динозаврів — бронтозаврів, трицератопсів, стегозаврів і птерозаврів. Камені стали продаватися на чорному ринку антикваріату в Перу на початку 60‑х років. З тих пір доктор Кабрера зібрав в околицях містечка Іки цілу колекцію таких каменів. За словами доктора, всі камені були укладені в певному порядку, що дозволяло користуватися ними як бібліотекою. Кабрера виявив закономірність в системі зображень на камінні. На його думку, зображення групуються в серії від 6 до 200 каменів, що утворюють кам’яну бібліотеку. У кожному сюжеті змінюється (збільшується) розмір каменів, а також спосіб нанесення зображення: починаючи від гравіювання, закінчуючи технікою низького рельєфу.
Антикітерський механізм. У 1901 році в Егейському морі неподалік від острова Антикітери на глибині 60 метрів був виявлений затонулий античний римський корабель. Серед знайдених артефактів було виявлено кілька бронзових шестерень, закріплених у шматках вапняку. Артефакт залишався невивченим до 1951 року, коли англійський історик Дерек де Соллі Прайс зацікавився ним і вперше визначив, що механізм є унікальним античним обчислювальним механічним пристроєм, що датується 100 – 150 роком до н.е.
Після реконструкції було встановлено, що механізм містив велику кількість бронзових шестерень в дерев’яному корпусі, на якому були розміщені циферблати зі стрілками, і використовувався для розрахунку руху небесних тіл. Інші пристрої подібної складності не існували в елліністичній культурі. У ньому використовується диференціальна передача, яка, як раніше вважалося, була винайдена у XVI столітті, а рівень деталізації і складність можна порівняти з механічними годинниками XVIII століття. Вдалося показати, що механізм був здатний враховувати еліптичну орбіту руху Місяця. Механізм мав ще й інше призначення виконання — друга сторона використовувалася для передбачення сонячних та місячних затемнень. Хто створив цей дивовижний пристрій більше 2000 років тому, і чому технологія була втрачена невідомо.
Батарея з Багдада Багдадська батарейка — загадковий месопотамський артефакт, який розцінюють як античний гальванічний елемент, створений за 2000 років до народження Алессандро Вольта. Перша «батарейка» була виявлена Вільгельмом Кенігом поблизу Багдада в червні 1936 року і представляла собою 13-сантиметрову посудину, горличко якої було залито бітумом, а через нього проведено залізний прут зі слідами корозії. Усередині посуду знаходився мідний циліндр та залізний стрижень. Вільгельм Кеніг припустив, що Багдадська батарейка, заповнена кислотою, могла створити електричний струм напругою в один вольт. У 1947 році американський фізик Віллард Ф. Грей виготовив точну копію багдадській батарейки, використавши сульфат міді як електроліт.
Батарейка дала електричний струм з напругою близько 2 вольт. Після було зроблено безліч подібних експериментів, але напруга виходило приблизно такою ж: від 0,8 вольт до 2 вольт. У телепередачі «Руйнівники легенд» був отриманий такий самий результат — гальванізація відбувалася, хоч і була малоефективна. Для досягнення достатньої для гальванізації напруги потрібно з’єднати послідовно 10 судин. Також там була висунута теорія, що можливо батарейка використовувалася в медичних цілях. З іншого боку, скептично налаштовані археологи відзначають, що сама демонстрація можливості використання знахідки в якості джерела електричного струму не доводить, що вона насправді так застосовувалися.
Артефакт Косо 13 лютого 1961 шукачі рідкісного каміння Уоллес Лейн, Вірджинія Мексі та Майк Майкселл вирушили в гори Косо (США) в пошуках зразків незвичайних мінералів — жеод (порожнистих, переважно сфероідних каменів з кристалами на внутрішній поверхні , вік яких близько 500 000 років) для поповнення своєї колекції. Там вони знайшли незвичайний артефакт з білої кераміки, в центрі якого розташовувався металевий стрижень, який реагував на магніт.
Сам же керамічний циліндр був розміщений всередині шестикутника з проржавілої міді і якихось ще невідомих матеріалів. Шукачі звернули увагу і на інші дивні особливості каменю: зверху він був покритий осколками скам’янілих раковин, затверділою глиною і галькою, але ще більший подив викликали два металевих предмета, які були схожі на цвях і шайбу. Заінтриговані знахідкою, дослідники-аматори стали показувати її друзям і колегам. Під час дослідження було встановлено, що вік скам’янілостей складає близько 500000 років. А сам предмет нагадує свічку запалювання. Після 1969 р. слід артефакту Косо загубився. А скептично налаштованими вченими була висунута гіпотеза, що цей таємний артефакт — це запальна свічка 20‑х років XX ст. від автомобіля Ford моделі Т і, ймовірно, була видозмінена для використання при видобутку корисних копалин в горах Косо.
Стародавні моделі літаків У 1898 р. в одній з печер Єгипту був знайдений якийсь предмет, датований приблизно 200 р. до н.е. Вчені детально вивчили знахідку і прийшли до висновку, що це модель аероплану. Пропорції «моделі дерев’яної птиці» такі, що апарат може парити сам по собі, йому лише необхідна невелика сила, яка могла б підняти його у повітря. Форма і крила схожі на модель сучасного «Конкорда», яка дозволяє максимально понизити опір повітря.
Не секрет, що Єгипетська цивілізація породила і забрала з собою у небуття масу винаходів. Чому б не припустити, що творці чудес світу — монументальних пірамід і колосів — вміли літати.
Дивні і фрески на стелі храму епохи Нового Царства, розташованого недалеко від Каїра. Вигравірувані на камені знаки дуже нагадують силуети сучасних цивільних і військових машин. Там є і вертоліт, і підводний човен, і планер, і дирижабль. Правда, деякі дослідники стверджують, що останнє — не дирижабль, а те, що ми звикли називати НЛО.
Давня інженерна думка не обмежувалася територією Єгипту. У Центральній і Південній Америці знаходять золоті фігурки тваринок, виготовлені тисячу років тому. Серед них — мініатюрні статуетки, схожі на літаки. Деякі вчені відзначають в них явні зооморфні ознаки, інші стверджують, що це моделі давніх літальних апаратів. Прихильники механічної версії звертають увагу на пропорції — ті ж, що у одномісних літаків 50‑х років.
Задертий «хвіст» з горизонтальними і вертикальним стабілізаторами, що не належить ні одній з тварин. А між «головою» і «тулубом» стародавній митець зробив явне поглиблення, в якому проглядається щось на зразок кабіни пілота. На тілі невідомої тварини можна розгледіти кнопки — саме там, де вони могли б знадобитися, якщо б це був літальний апарат. Фахівець у галузі аеротехніки Артур Янг, вивчивши артефакт, зазначив, що найбільше предмет схожий на оригінальну модель реактивного літака. Крім того, виявилося, що конструкція носа предмета зовсім не проста. Передня частина апарату трансформується — ніс можна «скласти», тоді модель стане обтічною, а передбачуваний двигун розташується під «животом». А якщо ніс повернути вперед і вгору, тоді апарат стане більш витягнутим, а двигун розташується прямо перед кабіною пілота.
Гігантські кам’яні кулі з Коста-РікиКам’яні кулі Коста-Ріки — доісторичні кам’яні кулі, не менше трьох сотень яких збереглося в гирлі річки Діквіс, на півострові Нікою біля тихоокеанського узбережжя Коста-Ріки. Виготовлені вони з вапняку або піщанику. Їх розміри різняться від декількох сантиметрів до двох метрів у діаметрі; найбільші важать 16 тонн. Точно датувати час походження куль неможливо через те, що кам’яні петросфери переміщали з місця на місце. Розбіжності у датуванні складають від 200 р. до н. е. до 1500 р. н. е., тобто охоплює практично весь період існування доколумбових цивілізацій. Призначення і спосіб створення петросфер також є загадкою для вчених. Можна припустити, що це були символи небесних світил або позначення меж між землями різних племен. Але технологія їх створення залишається загадкою.
Неймовірні скам’янілості Скам’янілості — залишки або сліди життєдіяльності організмів, що належать різним геологічним епохам. Скам’янілості надають важливу інформацію про організми, тварини та рослини тих часів. У той же час існує ряд скам’янілостей, які ні геологія, ні історія пояснити не можуть. Наприклад, відбиток людської долоні у вапняку, який нараховує 110 млн. років. Щось схоже на скам’янілий людський палець було знайдено в канадській Арктиці, і теж відноситься до того ж періоду. А в Юті виявили відбиток ноги, взутої в сандалію, зроблений від 300 до 600 мільйонів років тому.
Недоречні металеві об’єкти У 1968 році Дрюе та Сальфаті повідомили про знахідку металевих труб різних розмірів, але з однаковим наповненням. Труби були виявлені в масі крейди, що датується крейдяним періодом. Вік крейдяного пласта, що залягає в каменоломнях Сен-Жан-де-Ліве (Франція), оцінюється щонайменше в 65 мільйонів років. У 1844 році сер Девід Брюстер оголосив про те, що в брилі піщанику, витягнутого з каменоломень Кінгуді, Шотландія, був виявлений вмурований цвях.
Доктор Медді, співробітник Британського геологорозвідувального управління, датує породу нижнім девоном (360−408 млн років). Встановити, як цей цвях потрапив до піщаної брили неможливо.
