Нобелівські премії 2026: нейтрино, дзеркальні молекули й оптогенетика
Хто отримав Нобелівські премії 2026 року з медицини, фізики, хімії та економіки і за що саме — коротко й без формул.
Нобелівські премії 2026 року з природничих наук відзначили роботи, розпочаті десятиліття тому: як зловити частинку, що пролітає крізь Землю, майже ні з чим не взаємодіючи, чому живі організми використовують лише одне з двох дзеркальних відображень молекули і як керувати окремими нейронами за допомогою світла. Нижче — премії з медицини, фізики, хімії та економіки. Кожна премія цього року становить 12 мільйонів шведських крон.
Лауреати 2026 року коротко
| Галузь | Лауреати | Формулювання Нобелівського комітету | Дата оголошення |
|---|---|---|---|
| Фізіологія або медицина | Карл Дайссерот (США), Петер Гегеманн, Георг Нагель (обидва — Німеччина) | «За відкриття, що стосуються світлокерованих іонних каналів та оптогенетики» | 5 жовтня |
| Фізика | Франсіс Галзен (США) | «За вирішальний внесок у створення нейтринної обсерваторії IceCube і відкриття нейтрино високих енергій астрофізичного походження» | 6 жовтня |
| Хімія | Анрі Каган (Франція), Кенсо Соаї (Японія) | «За відкриття нелінійних ефектів та автокаталізу в асиметричному органічному синтезі» | 7 жовтня |
| Економіка (премія Банку Швеції) | Роберт Голл, Майкл Вудфорд (обидва — США) | «За мікроекономічні основи макроекономічної стабілізації» | 12 жовтня |
Медицина: водорість, що навчила нейрони реагувати на світло
Усе почалося з цікавості Петера Гегеманна: як одноклітинна водорість хламідомонада знаходить джерело світла і пливе до нього? На початку 2000-х років він разом із Георгом Нагелем виявив у цієї водорості білок каналородопсин. Коли на нього падає синє світло, у білку відкривається канал, крізь який у клітину рушають заряджені іони, і виникає електричний імпульс. Найнесподіваніше: у яку б клітину дослідники ні вбудовували цей білок, вона ставала чутливою до світла.
Карл Дайссерот зі Стенфордського університету перетворив знахідку на інструмент. Він вніс ген каналородопсину в нервові клітини щура й 2005 року показав, що спалах синього світла запускає нервовий сигнал. Через два роки метод запрацював у мозку живих мишей. Так виникла оптогенетика — спосіб вмикати й вимикати конкретні групи нейронів і бачити, які з них відповідають за спогади, емоції чи поведінку.
«Оптогенетика дає змогу картографувати мозок так, як ми колись могли лише мріяти», — сказав голова Нобелівського комітету з фізіології або медицини Пер Свеннінгссон.
Поки що це передусім дослідницький метод. У клінічній медицині, як зазначає комітет, його випробовують у спробах повернути зір людям із порушеннями зору.
Фізика: телескоп завбільшки з кубічний кілометр льоду
Нейтрино — найневловиміші частинки Всесвіту. Вони пронизують Землю і наші тіла, майже ні з чим не взаємодіючи. Проте саме тому вони цінні для астрономів: на відміну від інших частинок, нейтрино долітають до нас, не змінюючи напрямку і не втрачаючи енергії, тож несуть інформацію про найпотужніші природні прискорювачі в космосі.
Бельгієць за походженням Франсіс Галзен, професор Університету Вісконсину в Медісоні, 1988 року запропонував ловити нейтрино у льоду Південного полюса. Коли нейтрино зрештою стикається з атомним ядром, виникає слабкий спалах світла, який можна зафіксувати датчиками в прозорому льодовиковому масиві. Лід полюса чистий від багатьох перешкод, а сам район геологічно стабільний. Обсерваторію IceCube об’ємом в один кубічний кілометр добудували 2011 року. Невдовзі дослідники зареєстрували перші нейтрино високих енергій, а ще за кілька років опублікували відкриття нейтрино, що прилетіли з-поза меж Сонячної системи.
«Його наполегливість і наукове бачення проклали шлях до астрономії нового типу», — так оцінив внесок Галзена голова Нобелівського комітету з фізики Марк Пірс.
Хімія: як змусити реакцію обрати одне дзеркало
Багато молекул, зокрема амінокислоти, існують у двох варіантах, що є дзеркальними відображеннями одне одного, як ліва і права рука. Живі організми використовують лише один із них — хіміки називають це гомохіральністю. У пробірці ж реакції зазвичай дають обидва варіанти порівну. Для фармацевтики це серйозна проблема: потрібний ефект часто має лише одне «дзеркальне» відображення ліків.
Анрі Каган 1986 року знайшов спосіб керувати реакціями так, щоб отримувати значно більший надлишок однієї форми, ніж уважалося можливим. Кенсо Соаї пішов далі: 1995 року він описав реакцію, яка потенційно могла б бути гомохіральною, а 2003-го представив реакцію, в якій утворювалося лише одне з двох можливих відображень. Окрім самого життя, такого раніше не вдавалося досягти нікому. За словами голови хімічного комітету Гайнера Лінке, лауреати розв’язали загадку, якій понад сто років: як гомохіральність може виникати спонтанно.
Кілька фактів про лауреатів
- Найстарший серед лауреатів природничих премій — Анрі Каган, 1930 року народження, наймолодший — Карл Дайссерот, 1971 року.
- Франсіс Галзен — єдиний лауреат природничих премій 2026 року, який отримав нагороду одноосібно.
- Відзначені дослідження Гегеманн виконав в Інституті біохімії Макса Планка в Мартінсріді, а Нагель — в Інституті біофізики Макса Планка у Франкфурті.
- Економісти Роберт Голл (Стенфорд) і Майкл Вудфорд (Колумбійський університет) отримали премію за моделі, які допомагають вчасно застосовувати фіскальну та монетарну політику і згладжувати піки та провали економічного циклу.
- Від ідеї Галзена до завершення будівництва IceCube минуло 23 роки.
