Європейська криза з біженцями в числах і таблицях

За останні декілька місяців європейці стали свідками сцен хаотичної міграції біженців в Грецію, Італію та Центральну Європу. ЄС переграє сам себе і намагається координувати політику надання притулку між своїми 28 державами-членами. Але це тонке питання впливає на незалежність і міжнаціональні відносини з такими діаспорами, як афганці у Великобританії або алжирці у Франції.

Великобританія, Ірландія і Данія забракували більшу частину політики надання притулку в ЄС, дотримуючись своїх правил. У центрі уваги зараз знаходиться механізм розподілу 160 000 нових облич, які шукають притулку в країнах ЄС.

Багато будуть претендувати на статус біженців — особливо ті, хто втік з Сирії, Афганістану або інших конфліктних регіонів. Біженцями є ті, хто біжить від війни або переслідувань і тому має право на міжнародний захист.

Але скільки людей, яким відмовили у наданні притулку, і які відправлені назад представниками країн ЄС? Чи існує налагоджена схема надання притулку в масштабах ЄС?

У 2015 році найбільшими групами мігрантів у Європі згідно національності були сирійці, афганці, за ними слідували мігранти з Еритреї, Нігерії, Сомалі і Росії. Практично у всіх цих країнах йде війна і зафіксовані грубі порушення прав людини, тому багато з цих осіб, які шукають притулку, можуть розраховувати на статус біженця.

Але кожен випадок індивідуальний — деяким буде важче, ніж іншим, довести свій статус біженців. У багатьох, хто ризикнув перетнути Середземне море, потрапив на Балкани, випробував насильство і приниження від злочинних угруповань, відсутні паспорт або інше посвідчення особи.

Встановлення громадянства може стати довгим процесом — і ці рішення можуть бути оспорені країнами, яким запропонували взяти мігрантів назад.

У 2013 році ЄС відправив назад тільки 39% з тих, кому було відмовлено у наданні притулку, говориться в Європейській порядку Комісії ЄС з питань міграції.

Ще один камінь спотикання полягає в тому, що угоди про повернення біженців з країнами поза меж ЄС досить неоднорідні. Подібні угоди були укладені, наприклад, з Пакистаном і Бангладеш. Але ЄС не має такої угоди з Китаєм і Алжиром.

У 2014 році Німеччина була найбільшим одержувачем нових клопотань про надання притулку. Згідно з оцінками експертів, було отримано 173 100 клопотань про надання притулку. Для порівняння, Сполучені Штати отримали 121 200 аналогічних запитів, повідомляє Агентство у справах біженців УВКБ ООН.

Цього року Німеччина очікує прибуття цілих 800 000 мігрантів з‑за меж ЄС. Третє місце займає Туреччина (87 800), за нею слідує Швеція (75 100). Великобританія отримала 31 300 нових запитів.

В даний час в трійку лідерів країн походження осіб, які шукають притулку у Великобританії, входять представники Еритреї, Пакистану і Сирії.

Успішне клопотання про надання притулку часто означає можливість гарантування заявнику статусу біженця — найбільш повного захисту, що дає право залишитися, влаштуватися на роботу і в кінцевому підсумку отримати громадянство.

Але особи, які шукають притулку, можуть також отримати статус додаткового захисту. Це означає, що прохача не класифікують як біженця відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року, але він все ще потребує міжнародного захисту. Великобританія в такій ситуації використовує термін «гуманітарний захист».

У 2014 Великобританія очолила список країн, які відправляють негромадян ЄС назад: 48 890 чоловік із загального числа 192 445 по Євросоюзу, повідомляє Євростат. Слід враховувати, що в минулому році Великобританія наказала 65 365-ти прохачам покинути межі країни.

Наступними були: Греція (з 73 670, яким було наказано покинути, 27 055 повернулися) і Німеччина (з 34 255, яким було наказано покинути, 21895 повернулися).

Вражаюче, але Франція повернула тільки 19 525, незважаючи на те, що наказано було залишити країну 86 955. Загальна кількість депортованих з країн ЄС було менш ніж одна третина негромадян, які нелегально пробралися в ЄС, і становило 625 565.

Сьюзан Фратцке, експерт Інституту міграційної політики, каже, що Великобританія культивувала міцні зв’язки з деякими країнами, наприклад, Пакистаном, що полегшує відсилання тих, кому відмовлено в притулку.

У 2014 році більше 50% прохачів притулку з Сирії, Іраку, Ірану, Афганістану та Сомалі отримали статус біженця в ЄС, як повідомляє Європейське бюро підтримки біженців (EASO).

Для прохачів про надання статусу біженця з інших країн, які спустошені в результаті конфліктів і нестабільності, цей відсоток коливається в межах 20 – 50%. Це біженці з Демократичної Республіки Конго, Судану, Малі, України та Пакистану.

І лише менше 10% прохачів із Західних Балкан (включаючи Косово, Сербію і Албанію), Алжиру та Грузії успішно отримали цей статус.

Німеччина є однією з тих країн, які закликають до розширення списку «безлопатева» країн ЄС, щоб було простіше екстрадувати балканських економічних мігрантів.

Більше 40% з осіб, які шукають притулок у Німеччині, з цього регіону. Багато з цих осіб, які шукають притулку, роми (цигани), рятуються від жахливої​бідності в Косово. Але чиновникам з ЄС належить вирішити, чи страждають від дискримінації і переслідувань ці прохачі.

Цифри з таблиці відносяться до 2014 року і показують статистику по людях, складену за даними агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), яким був гарантований статус біженців в той рік або раніше.

Деякі категорії вимагають роз’яснення.

«Різні/​Невідомий» використовується у тих випадках, коли УВКБ ООН поки не встановили національність людини, або в тих випадках, коли люди не надали належні документи, щоб довести громадянство.