Гучні політичні протести двадцятого століття

1. Протести на площі Тяньаньмень (Пекін, Китай, 1989)

П’ятнадцятого квітня 1989 протестувальники зібралися на площі Тяньаньмень, Пекін, щоб висловити невдоволення відсутності державної жалоби по генеральному секретарю Комуністичної партії Китаю Ху Яобаня — людині, відомій своєю терпимістю до інакомислячих в партії.

На площі зібралося близько ста тисяч людей. Оскільки в Східній Європі почалися активні повстання проти комуністичних режимів, які серйозно загрожували авторитарним урядам цих країн, то китайська влада почала діяти.

Урядова армія очистила площу від протестувальників, при цьому було вбито від 500 до 1000 демонстрантів. Цей інцидент, який до цих пір не розголошується в Китаї, привернув увагу світової громадськості.

2. Оксамитова революція (Європа, 1989) 

Скільки студентських протестів, які скинули уряд, ви знаєте? Протягом десяти днів у листопаді 1989 року, студентський протест у Празі перетворився на загальний страйк по всій країні, в результаті чого правляча Комуністична партія відреклася від влади.

У результаті цього руху Чехословаччина в 1993 році мирним шляхом перетворилася на дві незалежні країни — Чеську Республіку та Словаччину, а в 2004 році обидві країни були прийняті до Європейського Союзу.

3. Протести проти ВТО (Сієтл, США, 1999) 

У листопаді 1999 року конференції міністрів країн СОТ в Сіетлі проходила на тлі масових протестів проти глобалізації. Різні антикапіталістичні групи, трудові рухи і радикальні екологи склали натовп з, в загальній складності, 40 000 протестувальників.

Діяльність демонстрантів варіювалися від мирних акцій протесту, до більш екстремальних актів прямої дії, такі як вандалізм. Дії поліції зазнали критики за жорсткий підхід до боротьби з протестуючими.

4. Протести проти війни у В’єтнамі (США, по всьому світу, 1960 – 1975)

Часто асоційовані з ідеями вільного кохання і квітами у волоссі дівчаток, 1960‑і і 1970‑і роки були також і періодом запеклої політичної активності.

Війна у В’єтнамі стала першим конфліктом, в якому громадськість змогла отримувати своєчасні неупереджені зведення новин та репортажі із військової зони.

Ряд активістів з Громадянського руху взялася за організацію демонстрацій проти війни у​В’єтнамі, і антивоєнна діяльність охопила весь світ.

Самвидавні газети і такі музичні фестивалі, як Вудсток, стали частиною більш широкого контркультурного повстання. Реакція уряду часто була жорсткою.

Найстрашнішою подією стала так звана «Різанина у Кент Стейт», де четверо студентів були вбиті Національною гвардією. Війна не закінчилася до 1975 року, незважаючи на марші активістів, виступи і мітинги.

5. Окупація тюрьми Алькатрас (Каліфорнія, США, 1969 – 1971) 

У листопаді 1969 року індіанські активісти окупували острів Алькатрас, де колись розміщувалася, можливо, сама сумнозвісна в’язниця в світі.

В’язниця була закрита в 1963 році, а рік потому її окупував визвольний рух «Червона сила корінних американців» (Red Power Native American).Учасники руху хотіли отримати землю Алькатраса для рекультивації і створення індіанського культурного центру.

Протест привернув увагу як політиків і представників ЗМІ, так і широку громадськість.Учасники руху стали отримувати допомогу з боку окремих громадян, зірок кіно та музики, а також місцевих бізнесменів.

Окупація острову тривала дев’ятнадцять місяців, поки останні 15 чоловік не були видворені урядовими силами.

Але дана акція привернула увагу світової громадськості до проблем корінного індіанського населення США.

6. Стоунволльські бунти (Нью-Йорк, США, 1969) 

У 1950‑х і 1960‑х роках гомосексуали в США піддавалися неабиякій дискримінації. У 1960-их роках поліцейські рейди в гей-бари були звичайною справою.

Бар Соунволл-Інн був частою мішенню поліцейських нальотів. 28 червня 1969 поліція провела черговий рейд у Стоунволл-Інн, але власники бару відмовилися співпрацювати з представниками влади.Коли заарештованих повели в поліцейські вагони, почав збиратися натовп.

Арешти викликали масові зіткнення між поліцією і активістами гей-руху.Але що більш важливо: почали формуватися групи з захисту прав сексуальних меншин, а через рік був проведений перший гей-парад як данина пам’яті Стоунволлскім бунтам.

7. Жінки протестують за мир (1961)

У 1961 році в містах по всій Америці були організовані марші протесту жінок за мир. Рух «Жінки протестують за мир» організував марші в містах по всій Америці.

Близько 50000 жінок виступило проти випробувань і використання ядерної зброї.Це був найбільший національний жіночий марш у двадцятому столітті.

За зізнанням тодішнього Президента США Джона Ф. Кеннеді, даний марш вплинув на його рішення підписати договір з СРСР про заборону ядерних випробувань два роки по тому.

8. Травень 1968 (Париж, Франція, 1968) 

Травень 1968 увійде в історію як час, коли революційний запал знову охопив французький народ.

Ліві радикали вийшли на вулиці у масових акціях протесту, а 11 мільйонів робочих взяли участь у найбільшіому загальному страйку в історії країни, доповнивши тим самим, можливо, найбільш скоординований студентський рух в історії.

Протестуючі вимагали відставки уряду, тому президент Шарль де Голль, втік на французьку базу в Західній Німеччині. Хоча уряд де Голля пережив кризу, встановлений порядок у Франції зазнав жорстоких випробувань.

9. Соляний похід (Соль Сатьяграха) (Індія, 1930) 

Похід Сатьяграха став ненасильницьким протестом проти британського правління в Індії.

Протягом 24 днів Махатма Ганді і його послідовники пройшли до Данді, де вони потім видобули сіль, відмовившись платити британський податок.

Це викликало масову громадянську непокору, привернуло увагу ЗМІ та міжнародної громадськості.

Близько 80000 індусів, включаючи Ганді, були поміщені у в’язницю.Після майже року проведеного за гратами, Ганді був звільнений і провів переговори з британським віце-королем, які тоді пройшли не дуже вдало для індійської сторони.

10. Марш на Вашингтон (США, 1963) 

Марш на Вашингтон за права на роботу і свободу волі, також відомий як Великий Марш на Вашингтон, став історичним моментом у боротьбі за афро-американські цивільні права.

Від 200 000 до 300 000 чоловік пройшли маршем на підтримку громадянських і економічних прав — 80% з них були представниками афро-американського населення.

У березня 1963 року демонстранти прийшли до Меморіалу Лінкольна і Мартін Лютер Кінг виголосив свою знакову промову «У мене є мрія». У наступному році, був прийнятий Закон про громадянські права, а рік по тому був підписаний Закон про виборчі права.